У рамках проєкту „Комплексна психологічна підтримка батьків дітей та підлітків“ ми пропонуємо транскрипції лекцій для зручного ознайомлення з ключовими темами. До вашої уваги транскрипція другої лекції на тему „Особливості молодшого підліткового віку“, яку проводить Анастасія Колеснікова. Анастасія Колеснікова — акредитований терапевт, супервізор ВСППГП, акредитований терапевт EAGT, а також ведуча базових програм із гештальт-терапії та спеціалізації “Гештальт-терапія з дітьми”, з 15-річним досвідом терапевтичної практики.
Лекції проходять в рамках проєкту “Комплексна підтримка батьків”, організованого Українським центром у співпраці з ЮНІСЕФ та Центром для іноземців JMK.
***
Давайте знайомитись. Мене звати Анастасія Колеснікова, я психолог, психотерапевт, займаюся темою підлітків всю свою практичну діяльність. Почала займатися психологією в 2001 році, коли поступила на психологію в Одеський університет імені Мечникова і через півроку пішла на телефон довіри для підлітків. І з тих пір працюю з підлітками невідривно. Зрозуміло, що діяльність змінилася, потім я почала вчитися психотерапії і працювати вже як психотерапевт; але по факту от протягом вже страшно порахувати скількох років я з підлітками так чи інакше пов’язана. Зрозуміло, зараз практика моя побудована не тільки навколо підлітків, але рука на пульсі залишається.
З чого важно почати? Я думаю, що загалом в описі дитинства і описі різних дитячих періодів важливо розуміти наступне. Важливо розуміти, що дитина людини – найбільш несамостійна в природі; щоб вона досягла автономності, потрібно щоб пройшло дуже багато часу, потрібно створити дуже багато умов щоб дитина змогла сама виживати в середовищі. Тому що світ у нас достатньо складний, задачі, які ми виконуємо, достатньо складні. Щоб освоїти цю специфіку, звісно, потрібен час.
Ця беззахисність і вразливість дитини змінюється, і кожна трансформація – вікова криза – кожний такий етап пов’язаний з нарощуванням автономності. Згадайте: з’являється немовля. Період немовляти – перший кризовий період, немовля ніяк не може про себе попіклуватися, воно навіть просигналізувати про свої потреби не може. І воно потихеньку вчиться про них сигналізувати. Одна з яскравих криз, яку ми сьогодні згадуватимемо – і згадуватимемо неспроста, так як багато схожого – це криза трьох років. Батьки її часто добре запам’ятовують. Це той вік, коли дитина вже може добиратися до світу.
Коли у нас було немовля, воно не могло добратися до світу: його донесли до нього або не донесли. А коли дитині вже 3 рочки, вона може в цей світ вриватися і вивчати всі об’єкти, які є навкруги – на дотик, на смак, перевіряти на найрізноманітніші характеристики.
Наступна яскрава криза – підліткова криза.
Між цими періодами є ще декілька значимих етапів, але таким вражаючим ураганом є криза трьох років і є підліткова криза. Вони дуже взаємопов’язані між собою тим, як – звичайно – вражають батьків, але ще і порядком змін в самій дитині. Це два періоди нейропластичності. Тобто це не просто сформувались певні навички – але мозок у цей час активно трансформується, активно змінюється. Ця велика перебудова стає дуже помітною ще й за рахунок того, що якщо ресурси організму направлені на відрощування нових зон мозку, то інші навички можуть навіть знижуватися. Це певні точки, коли у дитини може погіршуватися поведінка, її настрій стає менш стійким. Тому що вся система, вся дитина зайнята іншими процесами.
Поговоримо про підлітків. Підлітковий вік традиційно вважається одним з найскладніших. Він вважається вибуховим, небезпечним. В три роки дитина може, звісно, обурюватися, але в крайньому випадку ми можемо її взяти і перенести. А підлітка ми вже нікуди не віднесемо. З підлітком вже доводиться якось рахуватися. І доводиться неспроста: це вік завершення дитинства. Це вік переходу від дитинства до дорослості.
Молодший підлітковий вік, тобто місце входу в дорослішання, – орієнтовно 11-12 років, 12-14 років; це вкрай розмита межа, так як дуже індивідуальна. Є діти, які в 11 вже яскраво проявляють певні ознаки підліткового віку, є діти, які в 14 ще особливо у нього не ввійшли. До речі, це дуже цікаве місце, якщо подивитися, до прикладу, на дітей-семикласників: хтось вже вимахав і голос змінюється (у хлопців), а хтось ще зовсім маленький; і відчуття що вони з зовсім різних класів. Або після літа вони приходять, і хтось сильно підріс, а хтось ще зовсім дитина.
Що за зміни відбуваються? Я згадувала кризи: до того, як дитина опиняється у підлітковому віці, у неї вже є досвід проходження кризи, у батьків вже є досвід проходження різних криз. Кожна криза, яку проживає дитина, несе певну задачу. Криза – це ситуація, в якій дитина навчиться робити щось нове, навчиться щось робити інакше.
Криза молодшого підлітка, досвід який він може отримати, – це навичка знаходитися в середовищі людей нарівні. Це навичка звертатися і спілкуватися в групі, приймати правила груп, взаємодіяти, знати які ролі існують в цих групах, приміряти на себе ці ролі. Тому це період, коли підліткам вкрай необхідні об’єднання. Якщо пам’ятаєте: різні літні табори або якість події – молодші підлітки найактивніші любителі таких історій. Там є певні правила, певні задачі; “кучкування” є важливою задачею розвитку.
Дитині в цей період, насправді, мало що важливо. Тому що вона вперше починає орієнтуватися на однолітків на такому рівні. До того значимими фігурами були вчителі – в початковій школі, ще раніше – мама або особи що замінюють маму (виховательки в саду стають такими собі “ще одними мамами”). А зараз це інші люди, рівні їм за віком, і потрібно навчитися з ними домовлятися.
Щодо особливостей підліткового віку. Найголовніше щодо фізіології: вже було сказано про нейрофізіологію, але це в цілому вік, коли відбувається величезна кількість змін. Змін в масштабі – тобто це правда стрибку росту; змін гормональної системи – починають вироблятися статеві гормони, а мозок ще не вміє з ними мати справу, ще не дуже розуміє як з цим бути.
Якщо подивитись на дітей більш молодшого віку, то вони можуть бути більш активними. Серед підлітків можна зустріти таких сумних, в’ялих, таких що плетуться, волочать за собою ноги, таких втомлених – набато частіше. І це неспроста – тому що організм іноді не встигає справлятися з тим, що все росте, все дуже змінюється. Більше того, це не органічне зростання. Аналогічне можна побачити у тварин: коли кошеня умовно підліткового віку, у нього раптово може щось відрости – лапи стали довгими коли тільце ще не виросло або вуха виросли; кошеня росте нерівномірно. Має пройти час – і воно приймає більш гармонійну форму. У підлітків це влаштовано схожим чином. Підлітковому віку властива загальна тілесна нерівномірність.
Це складне місце. З однієї сторони, дитині стають важливі однолітки, стає важливо належати до групи, відповідати певним правилам. А з іншої сторони, загальний вигляд а) сильно змінився, б) дуже нерівномірний. Тут може з’являтися перший епізод критики своєї зовнішності. Розгубленість перед тим, а як освоїти це тіло; розуміння того що все буде, але відсутність можливості чекати на це. Наприклад, у дівчат це час, коли є занепокоєння, груди виросли чи не виросли. Занепокоєння однакове: якщо вони виросли у єдиної в класі, а у всіх інших ще ні, – це біда, а якщо навпаки – це так само біда. Період дочекатися, поки всі урівноважаться, – потребує сил.
Емоційні зміни. Гормональна перебудова йде дуже інтенсивно. Підлітки найбільше схильні переживати стрес, тому що в нервовій системі збудливість висока, а гальмування ще не освоєне. Відповідно, у молодших підлітків можна спостерігати дуже сильну реакцію на слабкі подразники. З однієї сторони, це характеристика нервової системи, а з іншої – наступна особливість. Підлітки з багатьма речами у своєму житті – в рамках соціальних контактів – зустрічаються вперше. Наприклад, перші закоханості, перші симпатії – а ще незрозуміло, як мати справу з переживаннями. Перші сварки з друзями, коли друзі виявляються значимими. Перші ті чи інші вибори. Це все дуже вражає коли трапляється вперше. Важливо розуміти: новизна завжди посилює накал. Навіть якщо прибрати гормони і кількість подій, що відбуваються в житті юної людини. Кожен з нас, коли зустрічається з новизною, може переживати деяку тривогу. Просто у дорослих краще працює стабілізація: ми краще справляємось зі стресом і швидше виходимо на плато спокою. У підлітків а) новизна, б) відсутність можливості гальмувати.
Ще щодо зовнішності. З нею наче не встигаєш впоратися. Вона була одна, і людина до неї наче звикла, а вона так швидко змінюється. Швидкість змін абсолютно не дає адаптуватися. Є багато інших задач, а ще й з зовнішністю щось відбувається.
Головна психологічна задача. У молодших підлітків відбувається одночасний процес: з однієї сторони вони йдуть до однолітків і груп, а з іншої починають полишати батьків. Це період сепарації від. До цього думка батьків була значима, вона не піддавалася критиці та сумнівам. Ми всі супергерої для своїх дітей до їхнього підліткового віку – ми вміємо таку магію, яку ці маленькі люди не вміють. Коли вони стають старшими, стають більш спритними та вмілими, – вони розуміють, що ми не чарівники. Це дуже велике розчарування.
Підлітку справді потрібно у деякій мірі розчаруватися в батьках – щоб навчитися справлятися зі всіма задачами самостійно. Іноді бунти набувають абсолютно жахливої форми, і це місця найбільших конфліктів. Найчастіше в цьому віці відбуваються саме конфлікти між батьками і дітьми. Батьки все ще намагаються звичним авторитетом багато чого вирішити, а це вже такий тестовий період, коли підлітку важливо самому щось пробувати робити, помилятися, самому справлятися з цими помилками.
Межа впливу батьків сильно змінюється. Батьки все ще відповідають за життя та фінанси, але якісь інші питання за які раніше були також відповідальні батьки, зараз передаються дитині. Батькам іноді буває дуже важко. Дуже важко відмовлятися від того, що ми більше не контролюємо, чи зробила дитина домашнє завдання; а це пора перестати робити. Дуже важко відмовитися від контролю деталей взаємодії дітей з їхніми друзями: “а що він сказав?” і т.д.; вже повинні з’являтися місця певної таємниці.
Щодо вимушеної переміщеності. В рамках молодшого підліткового віку для дітей велика втрата – втрата кола однолітків. Діти віком поменше – дуже пов’язані з режимом, з деякими правилами; і коли вони зберігаються, то попри те що це все одно стрес і складність, але для дитини це втрата не такої інтенсивності. А якраз для молодших підлітків це складний період, так як їм треба знаходити нові групи в рамках переміщення. У них задача така – без своїх вони ніяк.
З цим обходяться і справляються по-різному. Є частина батьків, які залишають дитину вчитися в колишніх школах онлайн, – і це один з варіантів виходу. Існує також багато подій щодо дозвілля для дітей; я би прямо рекомендувала туди вибиратися, вводити дитину в оточення, давати їй можливість знайомитися з “сиблінгами”. Це – значимо.
До речі, щодо адаптації. Разом з дітьми та підлітками важливо виділяти місце для підтвердження тих втрат, які сталися. Такі втрати – великого і широкого спектру. Тому що зв’язки – це теж втрати. Якщо довелося залишити друзів, якщо всі друзі роз’їхалися, – то це теж місце для суму, для горя, для того щоб дитина переживала дуже різні почуття.
На самому початку потоків переміщень виходила велика кількість якісних методичок, направлених на допомогу дітям та підліткам асимілювати втрати. Перша допомога в переживанні завжди заключається в підтвердженні того, що, наприклад, якщо ти втратив доступ до своєї кімнати – це втрата. Це місце, де може бути боляче. Якісь твої речі, або друзі, або коло спілкування. Батьки можуть виступати людьми, які будуть валідувати переживання. Вони не повинні бути буфером і намагатися допомогти уникнути дитині зустрітися з чимось. Діти зустрічаються з болем, діти зустрічаються з різними складнощами. Наша задача як батьків – наглядати за тим, чи є місце дитині проживати ті чи інші почуття, і чи може вона в нашій особі зустріти підтвердження. Валідація – це підтвердження: з тобою все в порядку, це дуже складно, ми знаходимось в дуже складних умовах, і в цих умовах ми зустрічаємось з множинними труднощами і втратами.
Це стосовно адаптації до нового. Мені здається, без горювання по старому – адаптація до нового складна. Тобто це такий одночасний процес. Коли я говорю “горювання”, це не означає щось обов’язково дуже драматичне. Це певний жаль, який вже є процесом, в якому людина щось переживає, якось перетравлює те що сталося. Коли ми горюємо, ми можемо виявити, що для нас насправді мало значення.
Якщо говорити про підлітка. Певні речі були для нього значимі. Іноді, перераховуючи щось, можна придумати, як відтворити в сьогоднішньому житті ті речі, які мали цінність. Наприклад, хтось може журитися за пазлами, які залишилися вдома; а якщо роздивитися цю ситуацію, може виявитися, що пазли збирали у певний час, у певній обстановці, сім’я виявлялася разом. Тоді – це можна відтворити. Кожен предмет нам дорогий за рахунок того, як ми з ним взаємодіяли. Можна розпитувати: а що саме тобі подобалось? Це стосується будь-якого віку, дорослих в тому числі. Дорослі можуть так само, зустрічаючись зі своїм сумом та горюванням, в цьому всьому знаходити скарби того, що можна зараз реалізувати, що можна зараз втілити, в чому полягають цінності.
Стрес. Отже, підлітки більш схильні до стресу – так вже склалося. Вони зайняті іншими важливими процесами: вони ростуть – це важлива задача; стабілізуватися ще не час. Згадайте вік 3-х років, коли з дитиною було важливо залишатися поруч. Наприклад, є великий скандал. Батькам важливо не зупиняти потік емоцій, а скоріше давати дитині можливість розібратися з тим, що з нею відбувається. Хороші батьки зазвичай з однієї сторони витримують, з іншої трохи, умовно, наспівують або приговорюють щось на кшталт “схоже, ти дуже розізлився” або “ти дуже засмучений”. Це текст, який нічого не може виправити в ситуації, але він допомагає зорієнтуватися маленькій дитині.
Дитині, яка вже старше, такі речі теж можуть допомагати зорієнтуватися. Але – чому потрібно навчитися батькам підлітків? Батькам підлітків треба навчитися рахувати до 10. Завжди. Перед тим, як видати будь-яку реакцію. От прямо: вдих, видих, і я по-справжньому рекомендую рахувати всередині до 10. Тому що як витримати цю стихію? Поки ви рахуєте до десяти, можна якусь “мантру” собі приговорювати. Наприклад, про те, що не дозріли зони мозку дитини – на 80% тільки мозок дозрів. Дитина не зі злого наміру – їй належить бути “мерзотною та огидною” в цьому віці.
Більше того, якщо дитина видає батькам “циганочки з виходом”, це означає, що батьки у неї міцні. Підлітковий бунт не озвучують ненадійним людям. До прикладу, у неблагополучних сім’ях – де немає жодного стійкого дорослого – там діти батькам ніяких претензій не виговорюють. Не буде там в домі скандалу про те, що “А я просив мене народжувати”. Це все робиться перед батьками, які можуть встояти перед таким шквалом емоцій. Тому “мантра” може звучати таким чином: “якщо зараз він це все мені влаштовує, значить, він вірить, що я достатньо міцна. Це не погано”.
Звісно, терпіння батьків не залізне. Більш того, батьки не повинні прямо все витримувати. Не варіант, коли кров з носа тече, а “я тут все стерплю”. Найкраще, що можна зробити для підлітка в цьому віці – це впевнено та докладно батькам займатися своїм життям. І робити все, щоб бути щасливими. Щасливі батьки – стійкі батьки.
Коли дитина дуже маленька, то батьки не витримують, коли у них дуже мало опори, підтримки, ресурсу. Те ж саме у підлітковому віці. Варто розуміти, що ми зробили все, що могли зробити. Для своїх дітей ми завжди залишаємось службою екстреної допомоги, але більшу частину орієнтирів ми вже дали. І найкраще, що можуть дати батьки – займатися своїм щастям, бути щасливими.
В цей час життя родини вже давно не має бути побудоване навколо підлітка. Підліток може, звісно, вражати сім’ю, але в цілому вже може бути сформований хороший розпорядок, який не враховує, наприклад, як у малюків, відход до сну абощо. Тобто це сім’я, яка не оглядається при кожному кроці: а чи можемо піти сюди чи туди, а коли нам його кормити – він вже й сам непогано кормиться.
Про фізіологію ще, з прикольного. Молодші підлітки, коли починаються всі ці чудові зміни в їх житті та тілі, дуже часто абсолютно нестерпно пахнуть. І нестерпно вони пахнуть саме для своїх батьків. Це – така фізіологічна реакція. Коли дитина маленька, саме мама не може ігнорувати крик свого немовляти. Інші можуть його і не чути, а мама настільки налаштована на своє немовля, що її “локатор” через кілька кімнат буде чути, що хтось там закряхтів. І просто відключитися – неможливо. Ще приклад, про мам-водійок: коли перша дитина, коли ще не такі сталеві нерви, – от з немовлям дуже складно їздити, тому що якщо воно запищить, то вся увага відразу включається туди, що ж там в люльці відбувається. От підліток найбільше підвонює саме своїм батькам. Саме запах своєї дитини буде найбільше дратувати. Для чого це – щоб батьки відсувалися. Щоб їм не хотілося до нього наближатися. Він підвонює, щоб батькам менше хотілося його чіпати, і це правильно. Це хороший час, щоб відсунутись від своєї дитини.
А якщо самій дитині важко відірватися від батьків, якщо дитина намагається контролювати батьків: “А куди ти пішла? А коли повернешся? А з ким?”, “А я з тобою, а я не відпущу” і т.д. Це може бути не питанням віку. До того ми розглядали нормативні вікові кризи. Але є ще кризи обставин – це те, що сталося зовні. Велика кількість змін у зовнішньому світі може тривогою відзиватися в дитині. Якась частина таких проявів цілком може бути пов’язана з тим, що було надто багато змін; і зараз не хочеться відділятися від сім’ї, а навпаки хочеться за всіма дивитися і контролювати. Інша частина, яку можна дивитися: чи є коло спілкування? Чи батьки стали тим самим колом спілкування дитини? Але звісно, це скоріше напрямки для дослідження, а конкретні ситуації дуже індивідуальні.
За питаннями дитини можна спробувати розгледіти, що її турбує. Якщо мама відлучається кудись, то що важливо розуміти дитині – коли мама повернеться з ким вона, дитина, лишається. (Звісно, ще багато залежить від віку). Якщо багато питань, то важливо розуміти, яка тривога стоїть за ними. Наприклад, якщо це питання стосунків [когось з батьків], то, можливо, щось турбує – якісь фантазії, наприклад: “якщо у мами нові стосунки, то це означає, що це може чимось загрожувати”. За питаннями насправді можуть стояти дуже індивідуальні різні побоювання. Тоді можна просто поговорити. Напряму сказати “Скажи будь-ласка, що зараз тебе тривожить? Про що ти турбуєшся? Для чого тобі знати ці деталі? Що би ти хотів зрозуміти? Я бачу, що ти тривожишся; в чому би ти хотів розібратися?” Тут може бути позиція “про що я буду говорити чи з ким я зустрінусь – це точно моя справа, і це мій час, і я буду проводити його сама, але я бачу, що тебе турбує щось – давай виділимо час і поговоримо про те, що тебе турбує, чого би тобі хотілося”. Ця межа – дитина точно не може регулювати, з ким бачитися мамі, про що їй говорити тощо – повинна бути достатньо дружелюбно, але чітко означена. І знову ж таки, без прояснення в чому хвилювання дитини, просто так – краще не відкидати. Потрібно зрозуміти, а про що дитина думає, чого боїться.
Про батьків. Батькам в цей час правда варто вчитися смиренню – я саме про підлітковий вік. Коли вже багато за дитину вирішено і зроблено; це час коли ми можемо підтримувати і любити, але відповідати за себе підліток починає сам. Він починає відповідати за свої оцінки, за виконані завдання, за якісь ще речі. Наприклад, питання неприбраності дитячих кімнат – коли у кімнаті підлітка не прибрано, і батьки намагаються якось повпливати щоб у кімнаті стало прибрано. А я думаю, що важливо дати дитині можливість захламитися. Звісно, щоб сміття на вашу частину квартири не перестрибувало; от коли починає перестрибувати або вилітати – то це вже біда. Звісно, що є і спільні території. Але важливо, щоб відповідальність випрацювалася через власний досвід. Тому добре, коли у підлітка буде, наприклад, якась тумбочка, де все буде скомкано, і він у це “пожоване” буде вдягатися – і бачити результати своїх дій, зустрічатися з наслідками. Мамам при цьому потрібно рахувати до 10 і дихати, і хай їхні діти в “пожованому” одязі гуляють. Через певний час соціум їх (дітей) відрегулює. Вони помітять, що хтось інший приходить у прасованому, у чистому.
Дуже класно, коли у молодших підлітків є певні завдання, коли наслідки вони можуть відчути на собі – і не у вигляді батьківського гніву, а у вигляді певного результату. Наприклад, якщо хочеш щоб у тебе був чистий одяг, – то ти його відносиш і складаєш в корзину для прання; якщо ти його не відносиш, то у тебе закінчується чистий одяг, і ти шукає найчистіший з брудного. Це наслідок, який розрулює підліток сам. І нормально. Не проблема, якщо якийсь час підліток походить брудний або голодний – проблема, навпаки, коли вже доросла людина не відчуває голоду і не знає як з цим обходитись, не розуміє як про себе піклуватися і на що орієнтуватися; коли людина звикає, що за неї батьки вирішують – вона голодна чи замерзла. Біда, якщо людина не розуміє, як зустрічатися з наслідками проблем в школі, як розрулювати це самій.
Іноді дитина просить “Мама, можна я не піду в школу?”, і до якогось віку нормально, якщо мама відповідає “Ну добре, не іди; ми щось придумаємо”. Але ближче до підліткового віку важливо віддавати дитині відповідальність: “ти зможеш розібратися з наслідками?”, “Вирішуй сам – якщо складно, ти зможеш розібратися з тим що буде?”. Щоб цей вибір робила дитина, а не батьки.
Стосовно хатніх обов’язків у підлітковому віці. Якщо у дитини до підліткового віку не було хатніх обов’язків, то це захоплюючий атракціон – привити їй обов’язки по господарству саме в підлітковому віці. Якщо вже поставлена така задача, то можна дивитися, де можливо поступово “знижувати рівень обслуговування клієнта”.
У поведінковому підході важливий принцип: негативне підкріплення (покарання, крик і т.д.) працюють набагато гірше або взагалі не працюють у порівнянні з позитивним підкріпленням. При питанні розподілу обов’язків перше, що б я подивилась, – це об’єм; так як діти іноді відмовляються якщо від початку їм запропонували надлишковий об’єм, якщо дитина звикла що важко – і тому в будь-якому місці треба від прохань батьків відбиватися. А друге – це метод впливу. І в цій темі я всім рекомендую книгу Карен Прайор “Не ричіть на собаку”. Це книга про поведінковий підхід. Попросити і похвалити спрацює набагато краще, ніж покарати. Покарання завжди мають збільшуватися в інтенсивності, щоб дитина прямо боялася, і тоді можна досягти того, що виконуватися будуть всі умовно прохання – хоча вже практично накази мають бути, – але будуть зруйновані стосунки. Іноді, а точніше майже завжди, воно того не варте. Тому – можна подивитися, а як по-іншому домовитися.
Діти та гроші. Діти, правда, до певного віку не заробляють – до певного періоду діти повинні просто отримувати гроші як кишенькові кошти. А саме, до такого віку, коли вони вже можуть заробляти. Іноді, коли у батьків є свій бізнес, то дітей залучають у якісь прості задачі. А от гроші за виконання хатніх обов’язків – це погана ідея. Ніякого додаткового бонусу крім чистоти бути не повинно. Чисто – це і є бонус. Так само як з їжею – їжа і є бонус. Якось додатково стимулювати в місці, це стимул і так присутній, – не варто. Інакше доведеться “оплачувати” (не лише грошима) будь-які речі, і дитина так і не навчиться відчувати результат, який може принести задоволення. От чому ми миємо посуд? Хіба нам всім подобається процес, як ми возимо ганчіркою по тарілці? Ні. Але нам може подобатись, коли на столі немає брудного посуду. Це і є задоволення конкретної людини – наприклад, коли є чиста стільниця, або коли трапеза відбувається за гарно сервірованим столом. Ось цьому задоволенню важливо навчити.
Ще що важливо – неможливо навчити дитину тому, що батьки не роблять самі. Займатися спортом, бути дуже акуратним і т.д. – неможливо; діти все одно будуть бачити. Звісно, ми можемо самі з часом робити ці вибори; в нашому житті можуть з’являтись важливі люди які прив’ють нам певні якості яких не було у батьківській сім’ї. І все одно – діти такі невідповідності виявляють досить швидко. Наприклад, спортивні діти – ті, у кого є на кого орієнтуватися.
Якщо дітям “нічого не хочеться і нічого не цікаво” – що робити? Точно не треба бути аніматором своїм дітям. Дітям самим треба зацікавитися і навчитися рухатися до своїх інтересів. Батьки можуть пропонувати, але функція контролю в цьому місці повинна відходити. Забезпечити умови – задача батьків, а як цим користуватись – задача підлітків. Як батькам, нам важливо відслідковувати, чи немає загроз безпеці – загроза захворювання, загроза життю – і тут звірятися. Але взагалі-то підлітки можуть видавати такий спектр! Щодо психіатрії – у підлітковому віці діагнози не ставляться саме тому, що все – можливо. Якщо ми будемо відноситися до підлітків за критеріями дорослих, то практично всі діагнози можна поставити. Тому треба якийсь час спостерігати і, можливо, звірятися. Якщо тривожно – можна заземлюватися об літературу, консультуватися з спеціалістами (можуть проконсультуватися саме батьки).
Комп’ютери, телефони, “залежність”. У підлітковому віці не працює ідея батьківського контролю. Коли дитина маленька, ми ще можемо якісь фільтри виставляти, а підліток знайде в інтернеті що завгодно. І це окрема глава, де потрібні грамотність та міри безпеки. Якщо говорити про залежності – тут важливе індивідуальне дослідження, “детективне розслідування”. Іноді комп’ютерні ігри, в яких підлітки проводять багато часу, і є тими самими системами стосунків з однолітками. І підлітку цікавіше, як від домовляється з групою однолітків, як вони співпрацюють, як розділяють обов’язки і т.д. – і тоді це звучить не так страшно, це навпаки щось непогане. В наш час, коли багато вимушених переміщень, взагалі багато комунікацій перейшло в онлайн. Тут важливо дивитись не на те, що підліток сидить перед гаджетом – хоча, правда, час має бути лімітований хоча б тому, що це дуже стимулюючий вплив – важливо дивитися, наскільки якісно він проводить цей час. Тому що в гаджеті можна, в тому числі, знаходити багато чого прекрасного. Тому батьки можуть теж скоріше пропонувати якісь цікаві способи провести час в тих самих гаджетах, а не забороняти. Ви не можете виростити дитину без гаджетів – потрібно навчитися в цьому дитині допомагати, знаходити орієнтири. В свій час я рекомендувала книгу “Додайте своїх дітей у друзі” – її можна почитати. Ще є різні електронні групи по онлайн-безпеці. Це важливе, на мій погляд, місце. Тому що спілкування у віртуальній мережі може нести в собі реальні загрози. Навчити дитину безпеки – це те, на що в першу чергу варто звернути увагу. Є такі собі кредити довіри – адже ця людина ніби в моєму домі, вона щось про себе написала, і я теж можу за замовчуванням цьому вірити – а це невідомо хто про себе написав. Я це дуже скорочено окреслюю. Це як правила дорожнього руху – їх же неможливо коротко розказати. Так само правила поведінки в інтернеті – цій грамотності потрібно приділяти час. І це непросте місце, так як інтернет значно розрісся і ускладнився, і як жити в дитинстві де є інтернет ми часто не знаємо – бо в нашому дитинстві інтернету не було, і нам доводиться теж багато освоювати щоб про це говорити з дітьми і пояснювати дітям.
Якщо діти у відповідь на прохання відкласти телефон починають щось жбурляти, скандалити і т.д. У цьому віці встановити нову межу вже не можна. Або ця культура сформована, і тоді це пройде якось непогано, або тут… Ви не виростите нові границі. Важливо, щоб культура була сформована до. Тут вже просто дивитися – прижилося щось чи не прижилося. Це не те, що загрожує життю підлітка, тому в якомусь об’ємі доводиться змиритися з цим – як з запахом. Тому що іноді це буквально битви. Для підлітка це може бути посяганням на його територію, його границі. Тоді те що ми можемо – пропонувати альтернативу. І знову ж таки, якщо вся сім’я сидить в своїх гаджетах, – давайте не лукавити. І так достатньо багато подвійних послань у підлітків, ще одне буде надлишковим. Пропонувати альтернативи – це наприклад кудись вибиратися. Ходити ніжками. Вибиратися і знаходити такі події, які дозволять дитині займатися чимось ще. Теж, якщо цього не траплялося раніше, привити щось зовсім нове у підлітковому віці буде важкувато – якщо це від батьків. Якраз підліток може вразитися цим у групах однолітків. Насправді, бувають погані компанії – умовно – де навчаються курінню, вживанню алкоголю; а є і такі, де разом займаються спортом. Тому важливо дивитися – чи є можливість у дитини вибирати з чогось. Якщо єдина компанія яка у неї є – це віртуальна або така досить дивакувата, то батьки можуть попіклуватися про те, щоб організувати дитині ще якесь місце, де вона може з кимось проводити час. Але не неполегливо – просто щоб у підлітка був вибір.
Якщо говорити про маніпуляції та брехню, це цікаве місце. Це може бути сигналом, що напряму не можна попросити – якщо необхідно маніпулювати. Про брехню так само: [сигналом, що] складно сказати правду – коли не витримують або слідує покарання. Брехня з’являється там, де немає можливості говорити правду, де за правду дуже сильно прилітає. Тому якщо вам важливо, щоб ваші діти були щирими з вами, то вам важливо витримувати те, що і правда може бути дуже різним. Тут можна дивитися, якщо ви припускаєте маніпуляцію: чому підліток вибирає [її]? Чи є у нього можливість відкласти розмову, відсунутись, сказати “давай пізніше”, “я не хочу про це говорити” – або немає? Чи є свобода у цьому. Знову ж таки, з гіпотези, що це маніпуляція. Тому що тоді підлітку і не потрібно буде вдаватися до таких способів, щоб регулювати ваші стосунки. Але якщо це якась важлива для нього тема, то я би припускала, що просто дуже багато емоцій. І тоді можна позапитувати, з чим ще пов’язані такі сильні почуття?
Якщо дитина має певні складнощі з вираженням емоцій, не знає як з ними мати справу, то це місце, де саме робота з психологом може бути ефективною – робота індивідуальна або групова. Тому що це навичка не батьків, це навичка якої не вистачає дитині. Батькам тут може бути складно. І підліткам не зі всім комфортно звертатися до батьків. А робота з спеціалістом може бути дуже ефективною.