У рамках проєкту „Комплексна психологічна підтримка батьків дітей та підлітків“ ми пропонуємо транскрипції лекцій для зручного ознайомлення з ключовими темами. Пропонуємо вам ознайомитися з транскрипцією першої лекції на тему „Психіатрія для батьків“, яку провела Людмила Бець. Людмила Григорівна Бець — дитячий психіатр і психотерапевт з понад 30-річним досвідом роботи.

Лекції проходять в рамках проєкту “Комплексна підтримка батьків”, організованого Українським центром у співпраці з ЮНІСЕФ та Центром для іноземців JMK.

***

Розповім вам сьогодні про міфи про психіатрію. Для чого йти до психіатра, і що буде якщо не йти до психіатра, які наслідки будуть можуть. 

Багато батьків бояться такого спеціаліста як психіатр, існує дуже багато страхів по відношенню до психічного здоров’я дітей і дуже багато ярликів по відношенню до спеціаліста.

Перший міф, який часто озвучують батьки і чому вони бояться звертатися за допомогою, що коли звернутися до психіатру то тебе поставлять на облік і то буде клеймо на все життя: не зможеш будити машину, в тебе будуть обмеження з працевлаштуванням, все твоє життя піде шкереберть що; про те що звертався до психіатра, дізнаються всі – дізнаються в школі і потім будуть сміятися над дитиною. Але все це неправда.

По-перше психіатрична допомога регламентується Законом про психіатричну допомогу. Цей Закон прийнятий в 2000 році. Та інформація, яка є, вона є конфіденційною. Її можна отримати тільки по запиту суду або по запиту у вищій медичній інстанції, ну ще за запитом адвоката.

Консультація психіатра відбувається за усвідомленою згодою батьків. Обох батьків або опікунів, якщо це дитина до 14 років. А з 14 років досить згоди дитини і одного з батьків. Для цього підписуються спеціальні документи, де ви підписуєте і надаєте згоду на огляд психіатра. Тобто ніхто вас ніде не зловить і ніхто вас ніяким чином не може примусити, щоб вас оглянув психіатр.

Це може бути разова консультація: ви приходите, вас консультує лікар, заводить такий разовий вкладиш. Якщо вам потрібно буде, ви можете потім ще раз звернутися. Якщо не потрібно, він лежить, а потім його прибирають – він ліквідується.

Якщо ж лікар приймає рішення про необхідність лікування, то тоді батьки повинні дати згоду на це лікування, і без такої згоди ніхто ніяке лікування дитині призначати не буде. І повірте, ні один психіатр не стане ризикувати своєю кар’єрою, порушуючи закон.

Є винятки. Це коли стан загрожує життю самої дитини або оточуючим. І тоді батьки можуть написали відмову від лікування. Але зазвичай батьки розуміють, і так не ризикують життям і здоров’ям дитини.

Якщо стан складний і хвороба хронічна і рецидивує, то дитина тоді потребує динамічного спостереження. Тоді дитину ставлять на облік і нею періодично цікавляться: запрошують на прийом для того, щоб відкоригувати лікування. Це такі стани як шизофренія, аутизм, біполярний розлад. В моїй практиці більше дев’яноста відсотків розладів до підліткового віку проходили. І навіть якщо дитина потім переводилася під спостереження дорослого психіатра, то діагноз можна було зняти. І це доволі були складні стани.

Я кажу всім батькам, що психіатричний діагноз не заразний, і він не виникне від того, що ви прийшли і поговорили з лікарем. Якщо ви звертаєтеся до приватного лікаря, він на облік взагалі не бере. Він може перенаправити вас до дільничного лікаря, якщо це якийсь складний випадок і потребує постійного спостереження чи динамічного спостереження і постійного лікування.

Є, ще один міф: що лікарі призначають препарати, після яких дитина стає овочем, зомбі, не може взагалі вчитися, буде загальмована, будуть порушені всі когнітивні функції, і вони не відновляться. 

Дійсно, раніше використовувалися при різних захворюваннях важких – не всіх – сильні антипсихотичні препарати, які приводили до якоїсь амімічності, загальмованості дитини. Зараз такі препарати не використовують.

Зараз є великий арсенал антипових антипсихотиків, в яких мінімізовані оці побічні дії, і вони допомагають дитині адаптуватися, пережити якусь свою дефіцитарність. Наприклад, якусь збудливість, порушення поведінки, для того щоб дитина могла скомпенсуватиті її западання, які у неї є. Є антипсихотики різні: які мають седативну дію, є коректори поведінки, а є такі які навпаки допомагають справитися з фізичними симптомами – вони знімають тривогу, вони покращують стан і відповідно адаптацію дитини.

В залежності від дози один і той же препарат має різний ефект. Якщо це маленька доза, то снодійний ефект, якщо це вища доза, то можна препарат призначати наприклад як коректор поведінки, або якщо високі дози – вони зазвичай призначаються при психотичних станах. І всі ці дози підбираються дуже-дуже індивідуально. Певні антипсихотики можуть призначатися і при тривожно-депресивних станах: коли це стан дуже важкий, коли є суїцидальна поведінка, самоушкоджуюча поведінка, а також при порушеннях поведінки коли дитина стає агресивною, неуправляємою – щоб дитина змогла втриматися в соціумі і в школі.

Ще є такий один міф – що антидепресанти викликають залежність. Це теж абсолютно безпідставне твердження.

Антидепресанти широко призначаються в психіатричній практиці при тривожних станах, при обсесивно-компульсивних станах, при нав’язливих станах, при соматоформних станах, при депресіях. Тому що в першу чергу антидепресанти в невеликих дозах знімають тривогу. Враховуючи наш час, дуже багато дорослих і дітей вимушені приймати ці препарати, і лікар зацікавлений в тому, щоб допомогти дитині найефективніше і якнайшвидше.

Є такий клас препаратів як транквілізатори. Вони зазвичай рецептурні. Це такі препарати як Гідазепам, Атаракс. Оці препарати можуть викликати звикання. Що таке звикання? Це означає, що початкова доза перестає допомагати, організм звикає і потребує все більшої і більшої дози.

Ми ці препарати в дитячій практиці використовуємо вкрай рідко. Такі препарати як Санакс – який викликає дуже швидке звикання – ми його взагалі не застосовуємо. Причому ці препарати, якщо є потреба скоректувати сильну тривогу, вони призначаються на дуже короткий час – це до місяця, два-чотири тижні. Після цього вони повинні бути відмінені, і дитина повинна бути переведена чи на антидепресант чи повинен добавитися антипсихотик. Чому? Тому що ці препарати [транквілізатори] знімають симптоматичну тривогу, але вони не лікують, і тому їх призначають до того як почнуть діяти антидепресанти. Поки антидепресант почне діяти, потрібно два-три тижні. 

Дози антидепресантів нарощуються дуже повільно, підбираються. Як і кожен препарат, антидепресанти теж мають побічні дії. І тому вгадати, як дитина буде переносити цей препарат, неможливо. Починаємо з маленьких доз, поступово титруємо, і виходимо на мінімальну оптимальну дозу, яка дає ефект.

Скільки можна приймати антидепрестаменти? В залежності від стану. Це вирішує тільки лікар. Це може бути або три місяці або шість місяців або рік. І потім поступово, коли є ефект протягом трьох місяців, тоді можна розглядати питання про те, щоб поступово відміняти цей препарат.

Батьки часто соромляться звертатися до психіатра. Страх, тривога, депресія мають так само право існувати як і виразка чи діабет чи захворювання серця. Зазвичай приводять уже до психіатра, коли пройшли всіх лікарів і бабок і психологів. Приводять тоді, коли вже йде дезадаптація, і уже розлад видно зі сторони, і вказують на це сторонні. Що ж буде, якщо не йти до психіатра, якщо вчасно не лікувати розлади психіатричні? 

Що таке психіатричні розлади. Той же недорозвиток мовлення, та ж когнітивна недостатність, те саме порушення поведінки. Що буде, якщо не йти? буде виникати соціальна, учбова дезадаптація, буде погіршуватися якість життя, буде порушуватися функціонування, буде обмежуватися соціальна активність.

Наприклад, спочатку у дитини був страх вийти дошки. Дитина якось сама боялася, справлялася, не справлялася.Потім виник страх відповідати з місця – тому що дитина стикалася з негативними наслідками цього страху, і він уже розширюється і фіксується. Тоді дитина боїться відповідати з місця, а потім уже страх ходити до школи.

Інший приклад. У людини страх вступати з кимось контакт (але він ще без уникання), страх відкритого простору. Потім проходить якийсь час, це не лікується, воно все усугубляється, і потім людина перестає їздити транспортом, а потім вона взагалі перестала виходити з дому. 

Наприклад, виник якийсь страх – стресова ситуація, людина подавилася, перестала їсти тверду їжу. Потім вона просить перетирати їжу, потім вона уже не може їсти перетерту їжу, а їсть тільки рідку. На жаль, батьки можуть ігнорувати скарги [дітей]. У дітей може розвиватися тривога, і якщо вчасно не лікувати, то тоді може розвиватися або соматоформний розлад або взагалі іпохондричний тип характеру, і щось з цим зробити буде дуже важко.

Якщо дитина перестає спати, капризує, не висипається – вона не може вже сприймати матеріал, порушуються її когнітивні функції, знижується успішність, дитина нервує з приводу цього, і розвивається замкнене коло. До цієї тривоги приєднується ще реакція батьків. Батьки нервують, дратуються, починають давити, примушувати, дитину звинувачувати що вона ледача, не хоче вчитися. Це приводить ще до [більшого] порушення поведінки, і ще підвищується тривога, і ще більше йде декомпенсація.

До мене звернулися з хлопчиком, якому 9 років. Звернулися з приводу того, що він відмовляється виконувати на уроках завдання, може лягти на парту, сказати “я не хочу”, дома він теж не хоче робити уроки. Батьки нервують, починають давити, дитина стає агресивною, починає грати в ігри для того щоб зняти свій стрес. Це ще більше напружує батьків, батьки ще більше давлять на дитину. А з чого все почалося? Почалося все, що дитина була спочатку гіперактивна, у неї якісь були проблеми з мовленням, проблеми з контактуванням, дитина не могла гратися з іншими дітьми, були підозри на аутичні розлади, ходили до психолога, психолог подивився і відправив до невролога – бо дитина ходила на ципочках – невролог подивився і сказав що нічого немає. В результаті ситуація затягнулася. І зараз порушилися стосунки батьків з дитиною, дитина почала грати в комп’ютерні ігри, дитина стала агресивна по відношенню до дітей, і в дитини порушився контакт, в дитини пропав інтерес до навчання.

Якщо це гіперактивність і порушення уваги, то якщо не коригувати з віком – то це буде трансформуватися в неорганізованість, непослідовність, імпульсивність. Такій людині і дитині буде важко навчатися, буде важко досягати цілей. І це може потім призводити до залежностей: нарко-, алко-, ігрової залежності. Ці діти не критичні. В дорослому віці поведінка таких людей, їх неуважність може бути причиною аварій або ризикованої поведінки, тривожних розладів, депресії, і навіть самогубство. Не буду вже говорити, які будуть наслідки, якщо не лікувати депресивні стани. Найчастіше депресивні стани супроводжуються тривогою. І приводять до такої дезадаптації дитини.

Коли і з приводу чого звертатися до лікаря-психіатра? Для лікаря-психіатра основними являються адаптація дитини в колективі, в соціумі, її здатність навчатися і розвиватися, і психіатр завжди орієнтується і на всі фізіологічні характеристики, такі як сон і апетит, а також на поведінку. Перше, на що звертає психіатр, це яка поведінка дитини: як дитина себе поводить в школі, в сім’ї, в садочку; які взаємини з однолітками, які взаємини з родичами; чи проявляє дитина агресію, чи вибудовує соціальну взаємодію, чи заводить дружбу; чи є у дитини специфічні страхи; чи є мотивація на навчання, чи навпаки її немає. Важливо, чи проявляє дитина жорстокість по відношенню до молодших сиблінгів чи тварин; чи є у дитини нав’язливі думки, нав’язливі страхи, нав’язливі дії – ритуали, миття рук, перекладання і складання речей, нав’язливий рахунок, нав’язливі постукування. Чи є взагалі критика до цього стану, чи дитина бачить це. Часто дитина це бачить, соромиться і приховує це.

Також важливо звертати увагу, чи є якісь незвичні надцінні захоплення – коли це захоплення тотально захоплює дитину і обмежує інші інтереси, і дитина захоплюється якимись ексцентричними речами, і бачимо розлади мислення. Чи є спонтанні перепади настрою, порушення уваги, імпульсивність. 

Психіатричний діагноз не ставиться на основі якогось одного тестування. Для того щоб поставити діагноз, потрібно подивитися на ситуацію в комплексі. Ми враховуємо, як дитина себе поводить в різних ситуаціях, як вона поводиться на прийомі, що говорять батьки, що говорять вчителі. Іноді важко встановити діагноз, і доводиться робити додаткові методи обстеження – це патопсихологічні обстеження, консультація невролога, логопеда.

Чому саме до психіатра? Тому що, наприклад, у нас є порушення сну, порушення апетиту, порушення поведінки. Такі стани можуть бути при різних розладах. Це може бути або невротичний розлад, коли в дитини був якийсь стрес і виникли такі наслідки, або це може бути більш складний психотичний розлад. Тому важливо піти до психіатра для того, щоб попередити, і щоб не було вже психотичного розладу. При психотичному розладі втрачається критика, це надзвичайно важкий стан, коли дитина перестає тестувати взагалі реальність.

Точно так же і депресія може бути і як реакцією на якусь ситуацію, на якусь втрату. так і вже самою хворобою. При депресії теж може бути психотична симптоматика, тому важливо, щоб дитину вчасно подивився психіатр, щоб нічого не було пропущено.

На що ж ми орієнтуємося? Ми орієнтуємося на зміни поведінки і настрою, яких раніше у дитини не було, і якщо вони тривають більше двох-трьох тижнів. Наприклад, хлопчик чи дівчинка вчилися гарно, а тут перестали, пропав інтерес, навчання не цікавить, різко падає успішність. Якщо ці симптоми стійкі, то треба звертатися до психіатра. Наприклад, можуть бути зміни поведінки після будь-якої вірусної інфекції, після будь-якого захворювання, але протягом двох-трьох тижнів вони повинні пройти. Якщо вони не проходять, потрібно йти до психіатра. Якщо це поведінкові розлади, то це не просто там така вікова неслухняність і якась протестність, а – вона уже стійка, вона тотальна і вона переходить якісь кордони, і ви відчуваєте що дитина починає істерити, з’являється грубість, з’являється така протестна, опозиційна поведінка, і ви вже тоді терпіти не можете. Якщо така поведінка протягом двох-трьох тижнів, необхідно йти до психіатра.

Якщо дитина скаржиться на болі в животі, головний біль, порушення сну, апетиту, і педіатр і невролог не можуть явно знайти якусь органічну причину, то потрібно іти до психіатра. Якщо дитина не слухається, не підкоряється – то теж треба йти. Якщо підліток починає себе вести нетипово, нестандартно, відмічаються якісь дивності, чудакуватості, коли він відмовляється від спілкування з оточуючими, якщо не слідкує за собою, якщо не миється, повністю замикається і відмовляється виходити з дому – потрібно йти до психіатра. Коли ви бачите, що дитина була відкрита і відверта, а потім замикається, а потім починає носити кофти з довгими рукавами, штани навіть влітку в спеку – скоріше всього, дитина наносить собі самопошкодження. Зрідка ви можете навіть помічати якісь “кошачі” подряпини на шкірі. Потрібно йти до психіатра, коли ви бачите, що дитина почала або більше або менше спати, що вона відчуває якусь тривогу. Це може бути ознаками депресії.

У маленьких дітей на що ми звертаємо увагу? Ми звертаємо увагу на соціокомунікативну поведінку. Чи дитина всміхається на ваші емоції, чи вона підтримує зоровий контакт, чи використовує вказівний жест до двох з половиною років, чи розмовляє, чи може дитина підтримувати гру, чи вона може дотримуватися правил гри, чи вона грає окремо або поруч з дітьми, це просто механічні доганялки (бігають просто) – або дитина грається поруч а інші діти просто поруч, і дитина на них не звертає увагу. Чому важливо до психіатра? Тому що це може бути як аутистичні розлади, так це можуть бути і якісь органічні прояви, коли у дитини є когнітивні порушення, коли дитина незріла.

Ще про підлітковий вік. У підлітковому віці це частіше емоційні порушення, тривожні розлади, панічні атаки. Там уже знижується успішність, і дитину перестає цікавити те, що раніше цікавило, вона вже не відчуває задоволення від того що приносило їй задоволення. Це ознака ангедонії, при депресивних станах. Пониження рухової активності, коли дитина лежить, це теж може бути ознакою депресії. Це може також бути ознакою апатії, а апатія це вже може бути симптомом психотичного якогось розладу.

Іноді важко розібратися, до кого йти – до психолога, психотерапевта чи психіатра.

Коли у людини, наприклад, є якийсь стрес, і в результаті цього стресу виникли якісь реакції. Це може бути навіть депресивна реакція, або може бути конфлікт, або може бути навіть булінг. Потрібно в такому випадку іти до психолога. Ви з психологом працюєте дві-три зустрічі, ситуація не компенсується – [тоді] ви йдете до психіатра. Лікар-психіатр і психотерапевт, вони уже працюють з розладами, і в залежності від важкості цього розладу, він може потребувати медикаментозного втручання.

Як відбувається консультація? Лікар-психіатр такий же лікар як і всі лікарі. Для нього важливо не просто один симптом, а для нього важливий цілий комплекс симптомів. Важливо знати анамнез. Як протікала вагітність, чи мама лежала на збереженні, чи були якісь захворювання які могли вплинути на розвиток дитини, які були пологи. Дуже важливі перші три роки, коли йде формування психіки дитини. Звертаємо увагу на взаємодію дитини з батьками, дитини з іншими дітьми.

Часто невротичні розлади можуть бути розладами психологічної обстановки в сім’ї. Якщо дитина проявляє агресію до дітей або членів сім’ї, або аутоагресію, це теж може бути результатом довготривалого стресу, такого як переїзд в іншу країну і війна. Дитина змушена покинути звичне середовище друзів, і якщо дитина тривожна, то їй дуже важко буде знову адаптуватися, знайти нові стосунки, адаптуватися в колективі. І тут виникає таке порочне коло, коли тривога погіршує адаптацію, адаптація ще більше погіршує тривогу, в результаті розвивається депресія, суїцидальні думки.

Якщо ви помічаєте, що в дитини така польова поведінка, що дитина не може втриматися на місці, що вона весь час щось крутить в руках, вона коли сидить то весь час ногами дьоргає, дитина не може дочекатися своєї черги, на уроках вона не витримує, вона відповідає за інших, вона може ходити по класу або гратися на уроках – все це може бути як прояв гіперактивності, так і прояв тривоги, так і прояв просто незрілості дитини. Якщо ж не звертатися [до психіатра], то в дитини виникає педагогічна занедбаність, а потім може бути і уже недорозвиток.

Часто кажуть вчителі, що дитина розумна але лінива, не хоче вчитися. Часто діти не вчаться, бо їм складно, бо у них є вольовий недорозвиток, і вони не можуть зосередитися, і вони не можуть примусити себе робити те, що їм не цікаво. Проблеми з навчанням можуть бути і при високій тривожності дитини. Коли дитина тривожна, її мислення порушено, і вона погано розуміє, вона не може засвоювати матеріал, тому що в неї всередині вирує тривога і страх. Тому наше завдання – ці стани якнайшвидше діагностувати і пролікувати, вияснити причину. І цю причину може вияснити психіатр, бо він дивиться на дитину комплексно.

Психіатр має великий досвід, він може диференціювати, яким станам відповідають різні симптоми. Батьки, вчителі можуть чітко бачити якесь порушення, але вони не можуть чітко віднести його до якоїсь патології, тому потрібен психіатр. Не бійтеся психіатра. Психіатр це такий же лікар, і він на вашій стороні і на стороні вашої дитини. 

Бажаю вам здоров’я психічного і фізичного.