До вашої уваги представляємо запис пʼятої лекції у проєкті “Комплексна підтримка батьків”, який проводять Український центр у співпраці з ЮНІСЕФ та Центром для іноземців JMK. Лектор: Анастасія Колеснікова – акредитований терапевт, супервізор ВСППГП, акредитований терапевт EAGT, ведуча базових програм з гештальт-терапії та спеціалізації “Гештальт терапія з дітьми”, 15 років терапевтичної практики.

Отож, ми тоді з вами потроху розпочнемо. З виховання.

Сексуальне виховання. Так, я трохи розповім про це. Якщо говорити про вік, у якому ми починаємо говорити про сексуальність, ми починаємо говорити про це практично від народження дитини.

Ось незалежно від того, який вік у людини. Так, є ті слова та є ті речі, які важливо вміти говорити. У цьому є, звичайно, велика складність, бо навіть ще тоді, коли там я була маленькою, мало хто з батьків умів про це говорити. Мало було якихось прийнятих формулювань, дуже рідко використовувалися прямі назви тих же статевих органів. Наприклад, в моєму дитинстві було так, і я думаю, у більшості з вас в дитинстві це було так: або якісь матюки, що позначають геніталії, або якісь алегоричні слова, що позначають їх. (Коли я говорю “в нашому віці, серед наших однолітків”, я маю на увазі близько сорока). Серед однолітків навряд чи хтось із батьків називав вульву вульвою чи говорив хлопчику, що в нього пеніс. Ну, як правило, це були якісь слова, котрі непрямо позначали ці органи.

І загалом у розвитку дитини, потім уже підлітка, важливо, щоб він міг своїми словами називати ті частини тіла, які він має. Наприклад, у нас є рука, і ми з нею народилися. У нас є рука, ми виросли, вона також називається “рука”. Так само пеніс з’явився і просто потім разом з тобою росте. І ось таке якесь відношення.

Я думаю, що тут велике складне завдання, батьківське, не маючи власного досвіду такого вільного поводження з сексуальністю і з якими-небудь табуйованими темами, вийти ну якусь таку вільну мову. Це завдання, це труднощі, і тому я батькам насамперед рекомендую звертатися до літератури. Навіть якщо ви починаєте розмови з дитиною вперше про сексуальність вже в підлітковому віці, я також рекомендую переглянути всю ту літературу [включаючи ту, що для менших дітей].

Є дуже багато деталей, які мають значення – починаючи з самого початку, як говорити про те ж зачаття, як говорити про сексуальні стосунки. Незалежно від віку дитини, є таке поняття, як інтимність. І це дуже хороше поняття, важливе, яке дійсно потрібно вводити у розмови між батьками та дитиною. Бо батьки не повинні розповідати все, та й дитина не повинна розповідати батькам усе.

Щодо інтимності, то набагато простіше, та й набагато ефективніше, якщо ми цим поняттям володіємо з раннього віку. Наприклад, це певні місця нашого тіла. Є ті місця, які ми прикриваємо та нікому не показуємо. Ну, так у нашій культурі заведено; можемо говорити про те, що бувають культури, де це по-іншому влаштовано.Ну а ми ось такі європейські люди. Ми користуємося одягом, ми ходимо в одязі на пляжі, ми ходимо в купальниках. Якщо хочеться, є спеціальні пляжі, де можна без одягу ходити. Але в цілому, це поняття інтимності, яке ми визначаємо, говорить дитині про те, що є місця, в які немає доступу, практично нікому не повинно бути. Якщо дитина зовсім маленька, це пояснюється “правилом долоні”, і прямо можна так допомагати дитині запам’ятати, які люди взагалі можуть до неї наближатися. Ось у якихось питаннях, більш делікатних, це, як правило, батьки, лікар – з дозволу, няня, наприклад, якщо вона його перевдягає. Це має бути дуже обмежене коло людей.

Коли ми [батьки] описуємо щось про фізіологію та про розвиток, про ті зміни, які відбуваються в тілесності, ми намагаємося уникнути опису власних прикладів сексуальної життя. Вони не потрібні нашим дітям. Це саме те, що має залишатися за батьківськими дверима. Ось у цих питаннях, питаннях інтимності ми можемо своїм прикладом показати, що таке інтимність. “Я можу розповісти тобі про те, як запобігти чомусь, як убезпечити. Але про мій власний досвід ти ніколи не дізнаєшся”. І так само я, як мама, не повинна знати деталі твого досвіду, як моєї дитини. “Деталі зі свого досвіду ти можеш віднести до лікаря, якщо це буде важливо, чи психотерапевта, якщо це буде важливо”. Але ця межа, вона між дорослим і підлітком повинна бути, повинна дотримуватися.

Що турбує найчастіше підлітків? Їх, як мені здається, тема контрацепції взагалі мало турбує. Їх непокоїть відповідність нормам, і це нормально. Якщо у підлітковому віці дитина думає, чи все у мене відповідним чином розвивається, чи досить добре я виглядаю, – то це звичайна історія.

Чому це хвилювання таке гостре у цьому віці? До речі, я говорю зараз про такий змішаний вік, починаючи десь з дванадцяти, чотирнадцяти років – це молодший підліток, і, відповідно, шістнадцять і далі – це старший підліток. Так от, дванадцять-чотирнадцять. Підлітку – ми говорили з вами про це минулого разу – дуже потрібна група, йому потрібні однолітки. У підлітковому віці дуже важливо співвідноситися [з групою] або навіть бути трохи краще. Тобто, важливо бути від нормального до прямо найкращого. Діапазон “все, що не так, як у всіх” взагалі неможливо пережити. Це велика трагедія. Тут немає сарказму. Справді, це дуже складно переварити. І уявіть собі, коли є ось така загостреність на тому, як ти виглядаєш. Чи підходить те, як ти виглядаєш.

З вами чи з дитиною відбуваються постійно якісь зміни. І ось все, що пов’язане з тілесними змінами, звичайно, сприймається з великою тривогою. Наприклад, ті самі вторинні статеві ознаки. Це волосся у чоловіків, жінок, у дівчат груди, у юнаків зміна голосу. Хлопчики переживають, коли вже будуть голитися, коли ж мій тонкий голосочок зміниться і стане серйозним чоловічим. Дівчата переживають, які будуть груди. Чи достатньо вона буде гарною, коли виросте? Тобто це дуже хвилююче місце та власного ставлення ще немає, немає якогось спокою, що все буде гаразд.

Якщо повернутися до літератури, то там може бути опис, наприклад, не лише внутрішніх органів, як матка виглядає; там є зображення зовнішніх статевих органів. І картинка. Схематично зображено те, що вони виглядають по-різному, і це нормально. Ну, бо це як, не знаю, як відбиток пальця? Так як і відбиток носа у кішки, так і наші статеві органи. Вони всі відрізняються. Це нормально. Не треба шукати якийсь золотий стандарт.

Ось я сподіваюся, що, розповідаючи зараз трохи про якісь моменти, у мене вдасться вам передати якусь інтонацію, яка і є найголовніша. Мені здається, та тональність, у якій ви кажете про розвиток, про зміни – вона правда повинна бути доброзичливою, такою що приймає. Що це все добре, і що все буде добре.

Зараз я зроблю невеликий відступ взагалі в підлітковий вік. А потім підійдемо вужче до теми, як підліткам за бажанням сподобатись одноліткам не втратити себе, і як батькам підтримувати підлітків.

Завдання батьківське у підлітковому віці визнати і прийняти те, що діти виросли, і те, що батьки не можуть відповідати за все. Ну реально нести відповідальність за успішність дітей, або щоб вони не вступали в сексуальні зв’язки. Батьки не можуть контролювати те, щоб підлітки там не вживали що-небудь чи там, я не знаю, не курили. Батьки можуть лише висловлювати своє деяке ставлення до цих речей. Але дитина, яка стає підлітком, уже досить самостійна, щоб усе це організувати без вашого, батьків, відома.

І тому наше завдання як батьків з одного боку поінформувати, а з іншого боку дати дитині можливість робити всі ці помилки, якщо це не помилки, пов’язані взагалі з фактом життя, і якось розбиратися з наслідками самому. При цьому щоб підліток знав, що може прийти до батьків.

Тому якщо ось повернутися до якихось історій про те, що дуже якимось складним чином вибудовуються перші стосунки, то вони загалом, це правда, всі практично вибудовуються складним чином. Тому що зустрічаються дві недосвідчені людини і творять якусь дичину. Вибачте за моє не наукове формулювання. І загалом, ось у цих помилках вони й формують свої знання, свій досвід, який дозволить їм надалі вибудовувати грамотніше такі стосунки. І якщо підліток витрачає всі гроші та всю енергію на партнера, то батьки можуть лише просигналити: дитино моя дорога, ти так багато сил витрачаєш, так хочеш порадувати свого партнера (партнерку), але давай домовимось, що і про себе ти не забуватимеш; ти ж нам також дорогий, ти ж теж маєш цінність.

Ось коли я говорила про інтимність, я мала на увазі, що це формування зони особливої ​​значущості. Воно відбувається протягом, ну, всього життя. І коли дитина підростає і доростає до віку інтимної близькості, якоїсь такої активної сексуальності, то тут ми також можемо говорити. Їм важливо говорити – що хлопчикам, що дівчаткам. Про те, що існує. Що велике значення має те, чи ти згоден на щось, що тобі пропонують? Чи справді ти хочеш того, що тобі зараз пропонують? Ну, не знаю, ось хтось із тобою хоче цілуватися. Ти маєш повне право пригальмувати та спробувати відчути – тобі це хочеться робити чи не хочеться. І якщо не хочеться, ти маєш повне право відмовити. І у зворотний бік також: що інша людина, навпаки, може відмовити тобі, і тобі важливо це почути. Це мають розуміти і хлопчики, і дівчатка: що кожен з партнерів може сказати “стоп”, “ні”, і що після цього не треба наполягати.

Ще з важливого. Я вважаю, треба ще говорити про те, що дозрівання дуже нерівномірне. Іноді ми вже готові [фізіологічно] до того, щоб у нас був секс. Так, у нас уже все є. Ну, як у нас є груди, у нас вже є волосся скрізь, де треба. А психологічно цієї готовності ще немає. І тоді можна не поспішати. Можна почекати, коли з’явиться бажання, коли з’явиться та людина, поряд з якою з’явиться це бажання.

Ми не можемо, правда, позбавити якихось дурних вчинків наших дітей, на щастя, бо інакше вони не мали б свого ніякого досвіду. Тому треба лише повторювати собі як мантру, що вони, правда, повинні йти у світ і робити свої вчинки, але при цьому володіючи всією необхідною інформацією.

Що ще хотіла вам сказати. Про таке переплетення, дуже значне переплетення сексуальності та інтернету. Коли у дитини з’являються питання, зараз вона може насамперед дивитися що-небудь в інтернеті. Давайте поговоримо про таку, умовно, інтернет-грамотність. Перше: не все, що написано в інтернеті, є правдою. Важливо знаходити підтвердження. Важливо отримувати інформацію з перевірених джерел, і ви можете бути ну тими, хто дасть певну кількість джерел дітям.

Романтичні чи сексуальні стосунки у Мережі. На жаль, це теж місце загрози, про яке важливо згадувати та говорити дітям, підліткам, щоб вони знали про це. Що якісь листування чи якісь там відео чи фотографії, що ви відправляли іншій людині – лише ті відео та фотографії, які ви готові взагалі зробити публічними. Просто тому, що ви не знаєте, хто з іншого боку, ви не знаєте, як скористаються вашою інформацією. Тому якесь таке правило: важливо розуміти, що якщо ти щось відсилаєш, то ти повинен через такий фільтр це пропустити всередині себе. Якщо ти готовий, щоби це всі побачили, тоді надсилай.

Насправді від цього ніхто не застрахований, дорослі також. Про це варто думати саме так, що ніхто не застрахований. Навіть якщо ви надійній людині відправляєте свою фотографію або свої відео, на якомусь етапі воно може потрапити комусь ще. А якщо ви жодного разу наживо не бачили цієї людини, ви повинні розуміти, що по той бік екрану може виявитися будь-хто. І, на жаль, ці розмови варто вести навіть з дуже маленькими дітьми, і навіть в першу чергу з маленькими дітьми. Якраз із дітьми дуже такого шкільного-молодшого шкільного віку зверталися з питаннями сексуальної експлуатації дітей, коли через ігри педофіли знайомляться з дітьми, і коли вони там міняють фотографії на якісь бонуси в цих іграх. Тому, якщо є якесь захоплення вашої дитини молодшого шкільного віку чимось у грі, ви теж за цим повинні наглядати. Розуміти, що існує такий вид сексуальної експлуатації.

Якщо все-таки повернутися до старших дітей і поговорити про самоповагу, цінність себе. Це взагалі дуже глобальне питання, і знаєте, підлітковий вік у цьому сенсі буде фінальним іспитом. Ну, якимось одним із іспитів, і ці вдчуття, звичайно, формуються протягом усього життя у кожного з нас. І я не знаю, я думаю про те, наскільки та чи інша поведінка шаноблива. Деколи дорослий не може зрозуміти, бо існують різні ментальності. Існують різні специфіки, залежно від поколінь. Те, що здавалося нашим батькам надто зневажливим, нам може здаватися нормальним, тому що змінився час, змінився контекст. Наприклад, є ця фраза про те, що ми готуємо, коли ми виховуємо дітей, ми готуємо їх до вчорашнього дня, тому що ми ділимося чимось своїм експертним, але тим, що вже минуло, і може бути неактуальним. Іноді батькам варто все-таки уточнити, що вони вважають неповажним, та й якось теж випрямляти послання про те, що я турбуюся про тебе [мою дитину], я хочу щоб з тобою все було добре. Я хочу, щоб якщо тобі щось не подобається, ти будь-якої миті міг звернутися до мене за допомогою, шанобливо це чи ні, цінно це чи ні. Все-таки тут можна спиратися і на думку дітей, у тому числі тому, що вони вже у своєму оточенні можуть часом бути більшими експертами в цих законах, ніж батьки.

Нині дуже багато українців де завгодно, і, наприклад, ті, хто потрапив до Голландії, дуже дивуються тому, які правила залицяння в Голландії і як вони відрізняються від того, як, не знаю, у тій же Одесі влаштовано. Чи в якихось інших країнах. Тому те, що в нас образливо, в якійсь іншій країні може бути нормально. І це взагалі не питання, що хтось хотів образити.

Якщо дітям не цікава та інформація, яку дають батьки? Все залежить, правда, від питань самої дитини. Наприклад, у мене дуже мало питань було до моєї мами, коли я росла, у мене в школі настільки багато і добре розповідали, мені просто пощастило фантастично. Тому що в школі були грамотні педагоги, які все розповідали мені. Я могла сама мамі розповісти вже щось насправді з чогось нового. До речі, є ось цей анекдот про те, що “Синок, настав нам час поговорити про секс. – Добре, тату, що б ти хотів це дізнатися?”. Саме тому ви можете, як би, просто зорієнтуватися? Може бути, тієї інформації, яка є у підлітка, йому вистачає. Насправді, якщо у дитини є розуміння, що якщо є щось цікаве, вона може звернутися до батьків, – цього достатньо. Головне, що все в доступі є, а дитині, насправді, іноді не так багато потрібно інформації, як батьки припускають. Ось іноді їм досить зовсім невеликого обсягу, щоби якось отримати відповідь.

У нас основна аудиторія – жінки, правильно? У мам хлопців може бути тривога, що не зможуть пояснити щось хлопцям, так як самі не мають такого – чоловічого – досвіду. І – так, у нас з вами немає досвіду, який буде у хлопців. Але. Якщо говорити про ту саму літературу. Ви, тому що у вас немає досвіду, ви можете читати разом з ними книги і говорити, що якщо у тебе є якісь питання, давай ми обговоримо, я тобі розповім те, що я знаю. Я тобі розповім, бо там є нюанси. Там є та ж сама ерекція, про яку важливо щось розуміти, ті ж самі полюції, які нормальні. І я хочу сказати вам, що ви знаєте. Навіть якщо немає батька зараз поруч, але здебільшого саме матері виконують ось цю функцію людини, яка все пояснює. Тут можете не хвилюватися. Навіть якщо довкола дитини мільйон чоловіків, я рідко бачу історії, коли цей мільйон чоловіків бере і може щось пояснити дитині. Тож – просто підходящі книги. Є книги, які безпосередньо про дорослішання хлопчиків. І ось ви їх берете, і вам не потрібно нічого вигадувати. Ви просто даєте, вони можуть читати, самі вони можуть разом із вами щось проясняти. Але просто важливо, щоб це була гарна література. Літератури ж маса, і вибрати щось якісне – це окрема праця. Виходить, ось.

Що робити з батьківською тривогою, як батькам відпускати дітей? І що собі говорити, чи що з тобою робити, щоби це виходило. Кзати, що ви впоралися з завданням, виростили цю людину вже до такого віку, що вона шукає своє місце в цьому світі. І настав час трохи відпускати – якщо говорити про домовленості. Тут ми весь час трохи більше, більше і більше даємо свободи. Ось є свобода. Підлітковий вік це той вік, де свобода та відповідальність мають з’єднатися. Тобто це місце, де наш вплив обмежений. Ми вже не вибираємо, куди ходить дитина, чим вона займається – там співи, танці, ще щось – все це вже має бути в її оцінюванні, так само і як вона займається, сюди ж її зовнішній вигляд. Тобто всі речі, які не пов’язані з безпекою. Ну, з безпекою такою буквальною, фізичною. Тобто, якщо це там якісь вечірки, які досить напружують, можете не відпустити, тому що все ще несете відповідальність за дитину. Але в який колір пофарбувати волосся, якщо це не шкодить у школі чи там на канікулах? Це вже не ваше запитання. Так, це вже питання дитини.

Відповідно. Як знайти батькам спокій? Батькам до цього часу вже потрібно навчитися чимось займатися, крім дитини. Батьки в ресурсі легше витримають усі ці пригоди – коли ваша дитина напрацьовує свій досвід, набиває свої шишки. Ось якщо мама чимось теж зайнята та захоплена у своєму житті, і у неї менше серце кров’ю обливається.

І це справді дуже важкий процес. Дуже легко говорити це у двох фразах, але це справді важкий процес. Десь ще вчорашнє маля, якого ти забирав із школи, вів за руку – сьогодні відпустити в цей світ, щоб дитина сама усе це робила. Це досить складно буває. І тут-таки, якась захопленість, заняття чимось ще, крім батьківства, дуже бувають помічними.

Як говорити про місячні, якщо дитина не хоче говорити про місячні. До речі, важливо говорити і з хлопчиками, і з дівчатками. Для хлопчиків це також стрес. Факт, що анатомічно є відмінності між хлопцями та дівчатами. Важливо говорити, нащо цей процес у дівчаток. Важливо говорити м’яко обговорила, щоб діти не були в жаху. Якщо дівчинка не хоче про це говорити, важливо дати їй зрозуміти, що будь-якої миті, якщо вона захоче, все, що треба, я можу тобі розповідати. Інформація тобі доступна. І якщо у вас дівчинка, і ваша дівчинка вже відповідного віку, і ви думаєте, що скоро може початися менструація, ви просто можете купити якусь кількість різних гігієнічних засобів, покласти в певне місце або просто показати, де це знаходиться. Наприклад, у ванні є шафа, і ось воно лежить, і якщо тобі знадобиться, у нас вдома завжди є. Якщо почнеться менструація, то ось, будь ласка, у тебе є. Ось і все. Що потрібно далі – в міру знову ж таки звернення самої дитини, тому що все залежить від віку. А може, в оточенні ще там ні в кого цього немає. Може, вона, навпаки, переживає, що у всіх є, а в неї ще немає. Ця тема болюча, тому, якось так, зорієнтувавшись, можна припустити, за рахунок чого дитина не хоче розмовляти про це.

Що робити, якщо старший підліток не виконує нічого по дому? Навіть якщо є своя територія – кімната, тумбочка тощо – навіть якщо раніше виконував щось? Це окрема, досить складна тема. Але. Це ж такий деякий виклик, який може кидатися теж з низки причин, але можливо тому, що тут можливий бунт. А в якихось інших сферах складніше виходить бунтувати, тож підліток бунтуватиме тут. Я б у таких питаннях індивідуально розглядала. Подивилася би, як багато взагалі правил. Де щось ще начебто під контролем, під впливом батьків знаходиться, тому що іноді це взагалі єдина лазівка, щоб бунтувати, щоб робити щось наперекір. Але якщо в інших місцях все достатньо ціпко схоплено, але при цьому саме це місце складне [то я би далі досліджувала]. Тому що так може виражатися депресія. Але також так може виражатися нормативний стан.

Інколи підлітки, правда, фізично можуть почуватися не дуже добре, бо буває зростання таке неоднорідне та таке нерівномірне, що вони дійсно дуже втомлюються. Ну як адаптуватися до свого тіла? Вони справді можуть бути виснажені тим, що вони підлітки, і тому універсальної відповіді тут дати не можна.

Я б пропонувала такі ситуації індивідуально розглядати, тому що це може бути симптом дуже різних речей, або про порушені кордони, або те, що дійсно щось з дитиною не так. Відповіді принаймні є дві: відпустити або розбиратися індивідуально. Але в цілому, правда, іноді це буває єдине місце, де ще підліток може стати в позу і викликати у батьків дуже сильні почуття.

Ну що ж, будемо завершувати. Сподіваюсь, якась інформація вам стане у нагоді. До побачення.